1 листопада – День народження Європейського Союзу
1 листопада день свого заснування відзначає Європейський союз – економічний та політичний союз, що об’єднує 27 незалежних держав-членів, розташованих у Європі.
ЄС бере свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які сформувалися з шести країн у 1957 році.
У наступні роки територія ЄС зростала за рахунок включення нових держав-членів. Водночас збільшувалася сфера впливу шляхом розширення політичних повноважень.
У сучасному вигляді існує на основі Маастрихтського договору, підписаному 7 лютого 1992 року, який набрав чинності з 1 листопада 1993 року.
З юридичної точки зору в ЄС немає столиці, але де-факто такою є місто Брюссель, де базуються більшість інституцій Євросоюзу.
ЄС і Україна
Європейська комісія або Представництво Євросоюзу в Україні з’явилось у Києві невдовзі після проголошення Незалежності – у 1993 році.
7 лютого 2019 року до Конституції України були внесені зміни й закріплено стратегічний курс до набуття повноправного членства України в ЄС та НАТО. Тоді свої голоси за це віддали 334 депутатів парламенту України.
23 червня 2022 року Лідери Європейського союзу на саміті в Брюсселі затвердили рішення надати Україні та Молдові статус кандидата на вступ.
Україна подала заявку за кілька днів після вторгнення Росії на територію у лютому 2022 року, і процес йшов із рекордною швидкістю.
Вступ до ЄС може тривати певний час, однак, статус кандидата – це перший офіційний крок до членства в ЄС. Цей крок, безперечно, став важливим моментом для України, адже майбутнє України – в ЄС!
9 листопада – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва відзначається щорічно 9 листопада з метою зауважити вагомий вклад творчих особистостей у відродження української національної культури, розвиток народної творчості, активну культурно-просвітницьку діяльність.
Завдячуючи відданим своїй справі митцям українська культура змогла зберегти свою самобутність, попри потужні натиски багатьох агресорів, і посісти гідне місце серед світових культур.
Сьогодні, під час повномасштабної війни в Україні, культурні діячі, митці, майстри народного мистецтва адаптувалися до нових реалій: усередині країни творчість лікує, надихає, об’єднує; за межами країни – допомагає перемагати в інформаційній боротьбі, привертає увагу; поєднує розважальний складник із благодійним, допомагаючи захисникам та постраждалим від війни.
Нині вагомий внесок у збереження національної культури, підтримку Збройних сил України, людей та тварин у фронтових регіонах вносять творчі колективи, які не припиняють втілювати численні благочинні мистецькі ініціативи.
День книги рекордів Гіннеса
Книга рекордів Гіннеса, це видання, яке фіксує різноманітні світові рекорди та досягнення . «Гіннес» створений британськими братами Гіннеса в 1955 році і вперше випущена як судовий секретний документ для вирішення диспутів. З того часу вона стала однією з найвідоміших та найпопулярніших книг у світі, що фіксує найбільш ймовірні досягнення людей, тварин і природи.
Серед різних рекордів світу є і досягнення українців:
• Сергій Бубка –зміг повторити свій тріумфальний шестиметровий стрибок з жердиною 44 рази;
• Лариса Латиніна — одна з найбільш титулованих у світі гімнасток. З 1964 по 2012 роки вона здобула найбільшу кількість олімпійських нагород за всю історію.
• Львів’янин Павло Рєзвий у 65 років перетнув Атлантичний океан на звичайному човні! Зробив він це за 61 добу.
• Острозька академія – єдиний вищий навчальний заклад України, який є в Книзі рекордів Гіннеса. У 2014 році українці провели найдовше у світі читання поезії без перерви. В Острозькій академії студенти читали вірші Тараса Шевченка упродовж 19 днів.
І це – далеко не повний список. Так тримати!
13 листопада – 135 років від дня народження
Остапа Вишні
Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) – новеліст, сатирик, засновник жанру «усмішок» в українській літературі, редактор та сценарист ВУФКУ, член літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», офіцер медичної служби УНР.
Народився письменник 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва, що на Полтавщині, у багатодітній родині. Після закінчення в 1907 р. Київської військово-фельдшерської школи, певний час працює фельдшером у армії та в хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. У 1917 році Павло Губенко вступає до Київського університету, але дуже скоро навчання кидає.
Із 1918 р. служить в Армії УНР у медичних частинах, де швидко здобуває ранг начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У 1919 р. потрапляє в полон до більшовиків і перебуває в ув’язненні в Харкові аж до 1921 р.
Перший друкований твір письменника виходить під псевдонімом «П. Грунський» у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Це – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Пізніше в тому ж виданні Павло Губенко публікує ще кілька фейлетонів, однак активна творча діяльність розвивається з квітня 1921 р., коли письменник починає роботу в газеті «Вісті ВУЦВК». Разом із ним там певний час працює Олександр Довженко, який окрім публіцистичної діяльності займається малюванням шаржів та карикатур. У митців зав’язуються дружні стосунки, тож Губенко неодноразово пише їдкі памфлети до сатиричних малюнків художника А псевдонімом Остап Вишня письменник уперше підписується під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» 22 липня 1921 р. в «Селянській правді». Уже в 1924 році він видає збірку «Вишневі усмішки (сільські)», чим утверджує новий гумористичний жанр.
Після того, як у 1924 р. до роботи в редакційному секторі ВУФКУ починають залучати письменників із таких літературних угруповань, як «Плуг» і «Гарт», Остап Вишня стає учасником кінопроцесу: виступає як редактор і сценарист («Бурсаки», 1926 р.); разом із В. Поліщуком, Д. Бузьком, О. Досвітнім та іншими митцями очолює раду «Колективу режисерів, літераторів і сценаристів» (КОРЕЛІС), завдання якої – поширення фільмів соціальної та політичної тематики.
Поступово Остап Вишня стає одним із найпопулярніших письменників свого часу, але це не допомагає йому уникнути чергового арешту: у 1933 р. йому висувають звинувачення в контрреволюційній та терористичній діяльності, після чого відсилають у ГУЛАГ. Повноцінно займатися літературною працею письменнику вдається лише після звільнення в 1943 р., коли він щасливо уникає розстрілу й повертається до Києва.
Роки таборів не змогли знищити письменницький хист Вишні: він пише ще багато творів, зокрема усім відомі «Як варити і їсти суп із дикої качки» (1945), «Сом» (1953), випускає збірку «Мисливські усмішки» (1956). У 1955 р., за рік до смерті, Остапа Вишню було реабілітовано. Помер письменник 28 вересня 1956 р.
Джерело : https://vufku.org/names/ostap-vyshnia/
16 листопада – Міжнародний день толерантності
Міжнаро́дний день толера́нтності - свято, яке відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.
Свято покликане шанувати рівність всіх людей, не залежно від походження, кольору шкіри, етносу, національності, релігійних вподобань, гендерної ідентичності чи світогляду. У листопаді 2015 року Верховна Рада України прийняла «антидискримінаційну» поправку до Трудового кодексу, чим додатково законодавчо закріпила недопущення дискримінації людей на робочому місці за всіма із цих ознак, вкотре підтвердивши демократичність та толерантність українського суспільства.
Варто пам'ятати, що толерантність ‒ це терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки, культури і звичаїв. Здатність терпимо і з розумінням ставитись до інакшості оточуючих, це невід'ємна складова сучасного життя та умова органічного співіснування різних людей в одному суспільстві. Адже кожен із нас унікальний.
Джерело :
17 листопада – Міжнародний день студентів
Листопад – це останній місяць осені. На вулиці рано темніє, стає холодніше. Для студентів, як відомо, це місяць, коли 17 числа святкується Міжнародний день студента.
Україна, як і весь світ, відзначає Міжнародний день студента 17 листопада. Дату було встановлено в 1946 році в Празі на Всесвітньому конгресі студентів у пам'ять про чеських студентів-патріотів.
Насправді таке довгоочікуване і веселе молодіжне свято як День студента має зовсім не оптимістичну історію. Він був заснований в пам'ять про криваву трагедію, яка сталася в 1939 році в окупованій німцями Празі.
На сьогодні Міжнародний день студентів є символічним днем об'єднання учнів усіх факультетів і навчальних закладів з метою зміцнення ролі студентства в громадському та політичному житті своєї країни.
Офіційна дата свята українських студентів, що збігається з міжнародною, була встановлена Указом Президента в 1999 році.
Для когось День студента – це просто новий день, а для когось – привід зустрітися з друзями і повеселитися, а для декого – день символічного об´єднання, підвищення ролі студентства в суспільному і політичному житті країни.
Студенти - народ винахідливий та завзятий, а студентська пора - найвеселіша в житті. Тільки студент може вивчити за одну ніч те, що люди вивчали століттями, він може не знати розкладу, але точно знає, коли йому «до другої пари». Тільки студент може не спати тижнями та харчуватися одними пельменями. А для того, щоб перерахувати всі студентські прикмети та забобони, не вистачить і кількох сторінок.
Як писав один з класиків: «Є така нація - студенти, веселий та особливий народ. Все те, що іншим людям неможливо, студенту це дурниця!».
У День студента всім минулим, теперішнім студентам можна побажати, щоб навчання давалося легко, іспити здавалися з першого разу, хвости закривалися, а невтомний ентузіазм неодмінно привів до улюбленої, престижної та затребуваної професії.
20 листопада – Всесвітній день дитини
Чужих дітей не буває - усі вони наші!
1954 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику святкування цієї дати як дня світового братства та взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей у всьому світі. Саме у цей день – 20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ухвалила Декларацію прав дитини, а 20 листопада 1989 року – Конвенцію про права дитини. Від 1990 року у Всесвітній день дитини відзначається річниця прийняття цих основоположних документів у сфері захисту прав дитини.
Всупереч прийнятих ООН у минулому столітті Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини, усі базові права сучасного покоління дітей України цинічно порушуються Росією. Допоки російські багнети бряжчать - українські діти страждають від вбивств, каліцтв, зґвалтувань, стають сиротами, втрачають рідних, вимушено залишають свої домівки, куди, ймовірно, не всі повернуться, бо їх зруйнувала російська ракета. Вони поза волею стали дітьми війни.
21 листопада – День Гідності та Свободи
День Гідності та Свободи - знакове державне свято, встановлене на честь початку двох революцій: 2004-го та 2013 років. Цей день - символ творення новітньої історії держави, пам’ятна дата, що вшановує мужність та патріотизм українців, які відстояли свої споконвічні цінності: свободу, демократію та європейськість. Гідність і свобода - це портрет сучасного українця. Це незмінна характеристика нас усіх як народу. Нашої сили й волі, нашої наснаги до боротьби, нашої сміливості й уміння усілякими засобами протистояти ординській навалі.
Гідність і свобода, воля і незалежність, права людини - це цінності, що визначають фундамент української нації та крізь століття вели покоління наших предків до мети: соборної незалежної держави. Це цінності, що плекали мрію, будували шлях до її втілення й нині дають силу та мужність захищати рідну землю від ворога.
Тепер ми розуміємо, що Революція Гідності й російсько-українська війна - це єдиний процес, початок чергового витка протистояння із заклятим сусідом-ворогом, продовження боротьби українців за цінності, за свою історичну пам’ять, культурну ідентичність, майбутнє.
Майдан утвердив Україну як європейську державу, а українців - як європейську націю. Ми продемонстрували всьому світові, що готові боротися за своє цивілізоване європейське майбутнє.
Джерело : https://armyinform.com.ua
23 листопада – День пам'яті жертв голодомору.
Всеукраїнська акція «Запали Свічку»
Щороку четверта субота листопада - день великого суму та скорботи для всіх українців. Ця пам’ятна дата має нагадувати про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей, сповнений скорботи день, названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб. Загиблі вшановуються хвилиною мовчання, а по всій країні проходить захід під назвою «Свічка пам’яті».
Чому Україна?
За своєю чисельністю українська нація займала друге місце в Радянському Союзі та поступалася тільки кількості росіян. Проте любов до свободи, багатий культурно-історичний спадок та самобутні традиції виокремлювали Україну на фоні інших республік, що входили до складу СРСР.
Національно-визвольний рух, незалежне селянство, інтелігенція, зрощена на європейських цінностях, не сприймали ані влади комуністів, ані їхньої політики. Супротив був настільки сильним та яскравим, що верхівкою радянської влади було прийняте рішення: «Знищити!».
Початок …
В січні 1928 року лідери комуністичної партії почали запроваджувати механізм, який пізніше призвів до жахливого Голодомору - держава почала заготовлювати хліб примусовими методами.
У селян забирали майже все вирощене зерно за мізерними цінами, а заможні фермерські господарства ліквідувалися. Власність насильно відбиралася, а самі господарі оголошувалися куркулями та ворогами народу. Так проводилася колективізація – об’єднання господарств.
Така політика призвела до масових мітингів, повстань, протестів, в яких прийняло участь понад 1 мільйона селян. Проте до 1931 року близько 70% господарств зазнали колективізації, тобто були відібрані від попередніх власників та занесені до державної власності. Таким чином, без землі залишилися понад 350 000 селян-господарів.
Попри це, український народ продовжував активно протистояти тоталітаризму. Упродовж першого півріччя 1933 року на Україну припало близько 60% всіх протестів, що відбувалися на той час в Радянському Союзі. Задля придушення народного спротиву, Сталін вирішує організувати в Україні штучний голод і у такий спосіб знищити левову частку населення.
Чому важливо пам’ятати про цей день?
День пам’яті жертв голодомору важливий для кожного українця незалежно від статі, віку та соціального стану. Масові та жорстокі дії геноциду стали відповіддю радянської влади на прагнення до свободи та незалежності.
Штучно організований голод був покликаний придушити голос незгідних з рішеннями тоталітарного режиму. І у той час коли тисячі тонн зерна відправлялися за кордон, а картопля гнила у вагонах просто неба, мільйони гинули від голоду.
Цинічний вчинок керівництва СРСР - це злочин проти нації, злочин проти людства. Для того, щоб ототожнити себе зі своїми предками, які стали жертвами Голодомору, та унеможливити повторення чогось подібного в майбутньому, кожен з нас просто не може не віддати шану жертвам голодоморів.
Знищити політичну націю, яка прагнула свободи та незалежності від тоталітарного режиму. І знищувати вирішили голодом.
25 листопада – Міжнародний день боротьби
за ліквідацію насильства щодо жінок
Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок був проголошений 17 грудня 1999 року на Генеральній Асамблеї ООН. За 6 років до цього, в 1993 р., було створено та затверджено спеціальну Декларацію із закликами повного викорінення будь-якого насильства щодо жінок.
Суспільство часто засуджує жінок, що постраждали від побоїв чи сексуального насилля, мовляв «вона сама винна». Тому часто, коли жінка зазнає фізичних знущань дома, їй кажуть: «треба було іти геть», а коли її зґвалтували на вулиці – «треба було сидіти дома». Проте в правових рамках ООН чітко прописана важлива істина, що жінки потерпають від насильства не через те, що вони погані, а через те, що вони є жінками.
Фізичне чи психологічне насильство стосовно жінок порушує їхні права, тому вимагає жорсткого засудження як на рівні суспільства, так і на рівні законодавства.
Показники в окремих країнах шокують. І поки у світі від насилля страждає бодай одна жінка, суспільство не може залишатися байдужим до її проблем.
Численні дослідження та опитування у різних країнах світу виявляють сумні факти: сьогодні знущань зазнають 70% жінок, а 35% бодай раз були побиті чи зґвалтовані.
Щорічно 25 листопада безліч громадських організацій, що підтримують права жінок, організовують масові мітинги, щоб привернути увагу суспільства до труднощів, з якими стикаються мільйони жінок у всьому світі.
В соціальних мережах проводяться акції, на яких кожна жінка, що постраждала від насильства, може розповісти свою історію. Яскравим прикладом такого заходу була акція з хештегом #MeToo, запроваджена голлівудською актрисою Алісою Мілано у 2017 році. Крім цього, в різних країнах відкриваються гарячі телефонні лінії, до яких можуть зателефонувати постраждалі з проханням про допомогу.
Насильство над жінками – це порушення прав людини. Спираючись на досвід своїх матерів та бабусь, де жінка мала терпіти все, багато жінок не бажають виносити фізичне насильство над собою, а також моральне та сексуальне приниження на розсуд спільноти.
Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками покликаний докорінно змінити цю ситуацію. Кожна представниця прекрасної статі має усвідомлювати свою цінність, відверто розповідати про проблеми та, у разі необхідності, звертатися за допомогою, а органи влади підтримати постраждали, надавши тимчасовий притулок, фінансову підтримку, а також покаравши кривдника.
Не байдужими до цієї проблеми мають бути й оточуючі, які замість докору та засудження можуть надати моральну підтримку постраждалій жінці.
Джерело : https://nordbess-news.cv.ua/mizhnarodnyj-den-borotby-za-likvidatsiyu-nasylstva-nad-zhinkamy
27 листопада – 145 років від дня народження
Григорія Чупринки
Григорій Чупринка - український поет, культурний, військовий і політичний діяч, учасник боротьби за народовладдя на теренах Української Республіки і боротьби за її самостійність.
Він був настільки популярною людиною серед українців та українського руху, що навіть генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич взяв собі за підпільний псевдонім його прізвище («Тарас Чупринка»).
Його характер – це як уособлення вільнолюбивого й самодостатнього збірного характеру українця.
Народився Григорій Авраамович Чупринка, або ж Грицько Чупринка 27 листопада 1879 року в селі Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії у сім’ї козаків і був нащадком старовинного українського козацького роду. Навчався в Гоголівській народній школі, в Київській та Лубенській гімназіях. За участь у революції 1905 року його було ув’язнено.
З 1910 року живе у Києві. Співпрацює з «Українською Хатою» – публіцистичним місячником української молодої інтелігенції.
За перевороту 1917 року був козаком у полку Хмельницького. У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині. 23 червня 1921 року заарештований київським губернським ЧК, а 28 серпня 1921 року засуджений до найвищої міри покарання - розстрілу. Розстріляний разом з Іваном Андрухом як члени київського Всеукраїнського центрального повстанського комітету. Загалом рід Чупринок залишив помітний слід в українській історії. Про глибинність і багатогранність цієї особистості свідчить і його поезія.
29 листопада – Всесвітній день інформації
Значення і вплив, який чинить інформація на людину досконально досі так до кінця і не вивчено. Цьому присвячуються численні дослідження, проводиться глибока наукова робота. Ті моменти, які вдається найбільш точно визначити, вказують на те, що інформація в тому чи іншому вигляді є одним з найголовніших компонентів взаємодії в природі людини і оточуючого нас світу.
В широкому сенсі цього слова - Інформація для людини, це всілякі сигнали і відомості які передаються між людьми усно або письмово, а також цілий ряд інших способів, спрямованих на передачу і сприйняття деяких даних усіма нашими органами чуття, які потенційно могли б бути відповідно оброблені і виведені на рівень нашої свідомості. У всі часи інформація займала в житті людини одну з найважливіших позицій. Інформаційна сфера існування людей піддавалася і піддається всіляким рухам, коливанням, лавиноподібним наростанням, так званим «інформаційними вибухами» і навпаки обмеженням, скорочень, відомим як «інформаційний голод», а так само ряду інших трансформацій і змін.
З метою сприяння формуванню, розробці та координації єдиного світового інформаційного простору, в якому вже зараз перебуває вся світова спільнота, була створена громадська організація - Міжнародна академія інформатизації, яка, за даними проекту DilovaMova.com, з 1994-го року отримала статус асоційованого члена при департаменті громадської інформації Організації Об’єднаних націй, а починаючи з 1995-го року, стала Генеральним Консультативним органом Соціального і Економічного Рад ООН. В рамках цієї міжнародної академії проводиться значна науково-практична робота, організовуються Міжнародні форуми, відкриті для всіх країн і народів, дискусії та ділові зустрічі, круглі столи та міжнародні конференції. Щорічно, в останню п’ятницю листопада проводяться так звані юзвішінскіе читання, в рамках яких відзначається Всесвітній День Інформації.
Вчені та фахівці, громадські та державні діячі, що сприяють розвитку і прогнозуванню проблем інформаційних технологій, а також процесів у всіляких галузях господарства та інформаційно-виробничої діяльності знаходяться в постійному пошуку рішень, що стосуються інформаційної складової нашого суспільного та соціального життя. Інформаційне навантаження в сучасному співтоваристві достатньо потужне і всі спроби його оптимізації активно сприяють раціональному використанню цього інформаційного потоку. Звичайно ж, ще не існує стійких універсальних рішень, однак в умовах глобалізації всіх міжнародних процесів, практика показує, що мудре, максимально зважене ставлення, колегіальність та відповідальність у розробці інформаційних технологій, висока моральність і шанування духовного світогляду людини позитивно сприяє поширенню необхідної і нової інформації, зміцнюючи спокій і поінформованність нашого суспільства, сприяє сучасній динаміці прогресу і розвитку всього світового співтовариства.
125 років від дня народження Григорія Косинки
29 листопада 1899 року на Київщині народився Григорій Стрілець (літературний псевдонім Косинка), письменник, перекладач, який належав до творчої інтелігенції Розстріляного відродження.
Першою книгою, яку він прочитав українською мовою була повість Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицкому, – писав згодом Косинка, – а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і чиї ми діти...».
Твори Григорія Косинки були популярними протягом 1920-х років. Входив до київського літературного угрупування АСПИС (асоціація письменників), до якого входили Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович та інші. Після закінчення школи Григорій вирушає до Києва на заробітки, працює, де випадає, паралельно навчаючись на гімназійних курсах. Про життя Григорія Косинки протягом 1917-1920 років відомо мало.
1919 року в газеті «Боротьба» виходить друком перша новела Косинки «На буряки». Цікавим є факт листування Григорія Косинки з В. Стефаником, який називав Григорія «своїм сином з Дівич-Гори».
У 1920-1922 роках здобуває освіту в Київському інституті народної освіти (нині КНУ ім. Т. Шевченка), однак закінчити навчання не в змозі через матеріальне становище, а також сімейні негаразди, спричинені смертю батька. Під час навчання працює в часописах та активно вливається в літературний процес, входить до літературно-мистецького угруповання «Гроно»
1922 року виходить друком перша збірка «На золотих богів», що приносить йому шалену славу. У 1923-1924 роках входить до об’єднання АСПИС, обіймає посаду директора Харківського та Київського радіокомітетів. Протягом 20-х років Косинка активно публікується, виходять друком його збірки «В житах», «Політика», «Вибрані оповідання». 1924 року одружується з Тамарою Мороз. 1929 року життя та кар’єра Косинки різко змінюються.
У листопаді 1934-го Косинку заарештувало НКВД. За звинуваченнями у буржуазному націоналізмі та начебто причетністю до організації, яка готувала терористичні акти щодо російських комуністів. 15 грудня 1934 року Григорія Косинку розстріляли.
Джерело : https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lystopad/29/1899-narodyvsya-grygoriy-strilec-pysmennyk
30 листопада – 75 років від дня народження
Ярослава Стельмаха
30 листопада 1949 р. - 4 серпня 2001 р.
Український дитячий письменник, драматург, кіносценарист Ярослав Стельмах народився в Києві в сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс обдарованою з різнобічними інтересами дитиною. В 1971 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, потім аспірантуру. Працював у вищих навчальних закладах перекладачем. Згодом почав писати для дітей. Серед його творів - п’єси «Привіт, синичко!», «Драма в учительській», «Гра на клавесині», «Провінціалки» та інші, оповідання та повісті: «Найкращий намет» «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера», «Голодний, злий і дуже небезпечний», «Як ми до Генки ходили», «День народження», «Нахаба». Твори Ярослава Стельмаха відзначаються захоплюючим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями героїв.
Займався Я. Стельмах і перекладацтвом. Він здійснив майже 50 перекладів драматичних творів. У 2001 році Ярослав Стельмах став лауреатом премії ім. Лесі Українки за збірку «Голодний, злий і дуже небезпечний».
50 років від дня народження Галини Крук
Галина Григорівна Крук - поетка, літературознавчиня, перекладачка. Членкиня Асоціації українських письменників (2001) та Українського ПЕН. Переможниця Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (1997), лауреатка премії «Гранослов» (1997) та видавництва «Смолоскип» (1997).
Народилася 30 листопада 1974 року у Львові. За освітою - філологиня-медієвістка, закінчила філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та аспірантуру цього ж навчального закладу. Захистила дисертацію на тему «Українське низове бароко: поетика стилю і жанру» (2001), авторка низки наукових розвідок про різні жанри школярської літератури XVII–XVIII ст.
Живе і працює у Львові, викладає літературу в Львівському національному університеті імені І. Франка.
Авторка поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (Львів, 1997), «Сліди на піску» (Київ, 1997), «Обличчя поза світлиною» (Київ, 2005) та «Спів/існування» (Львів, 2013), а також численних публікацій у літературній періодиці. Поетичні та прозові твори ввійшли до альманахів і антологій — «Привітання життя’95» (1996), «Протизначення» (2001), «Королівський ліс» (2001), «Потяг’76: вибране 2003–2004» (2005), «Ми і Вона» (2005), «Українські літературні школи та групи 60 — 90 рр. XX ст.» (2009), «Сновиди» (2010), «Метаморфози» (2011) та ін.; перекладалися англійською, німецькою, шведською, російською, польською, литовською, сербською, хорватською, португальською, вірменською та іншими мовами.
Вірші та оповідання для дітей друкувалися в дитячих часописах та антологіях («Казки Старого Лева» (2003), «Зелене око» (2009), «Мама по скайпу» (2013). Авторка двох книжок «Марко мандрує довкола світу» і «Важко бути найменшим» (2003), перекладених 15-ма мовами (міжнародний проект літератури для дітей «Step by step», Нідерланди).
У 2017 році після тривалої перерви у «Видавництві Старого Лева» вийшла поетична збірка Галини Крук «Доросла».
14 грудня 2018 року книжка «Раз овечка, два овечка» здобула перемогу в номінації «Поетична книжка року» в «Топ БараБуки».
Лауреатка міжнародних літературних конкурсів «Гранослов» (1996) і «Привітання життя» ім. Б.-І.Антонича (1996), стипендіатка програм «Gaude Polonia» міністра культури Польщі (2003, 2010) та Homines Urbani на Віллі Деціуша у Кракові (2005).
Comments